Стомахiн українською: Росія

(вільний переклад)

Я б оту перекреслив Росію,
Назавжди б скасував отой бруд,
Геть зо світу, нечиста ти сила,
Настав час йти до чорта на суд,

Та розділити тюрму для загала,
На кілька десятків народних держав,
Як би чекістська гидота людей не благала,
Для розправи над катами час давно вже настав.

Я б розхитав усі тії скріпи,
Порушив би храми вашим богам,
Оті, що нагадують скліпи,
Де трагедії ставлять під звук мелодрам,

Прощавай, “савєцкає знамя”,
П’яного бидла, московських скотів,
І нехай тепер кладуть самі
До домовин себе імперці-мерці.

 

Перекладач

Стомахiн українською: На захист кримських татар

Будь-яка диверсійна діяльність кримських татар як проти окупантів на території Криму, так і проти Росії як держави-агресора на всій її території — була би з березня 2014 р. цілком виправданою, природною та легітимною. Дуже шкода, що досі її немає.

Заява

Як і передбачали прозорливі люди ще в 90-ті, захоплення Криму Росією стало насамперед трагедією кримських татар.

Становище кримських татар сьогодні важче, ніж, наприклад, чеченців у ті ж таки 90-ті роки. У чеченців була хоча б кілька років своя влада на своїй землі, свій президент; у них була зброя та час підготуватися до відбиття агресії Москви. Нічого цього не було в 2014-му й немає зараз у кримських татар.

Є тільки Меджліс, ослаблений розколами зсередини та, зрозуміло, негайно заборонений у Росії як «екстремістська організація». Є політв’язні, число яких зростає й зростає. Є мерзенний і ганебний «суд» над Ахтемом Чійґозом і ганебний, варварський вирок, що готується йому. Є заборона на в’їзд до Криму Мустафі Джемілєву та Рефатові Чубарову.

Годі й сумніватися, що все це — лише прелюдія до нового геноциду кримських татар. Тим більше що російський же кримінальний кодекс тлумачить поняття «геноцид» не обов’язково як цілковите знищення народу чи іншої групи — досить знищити частину його й створити нестерпні умови для решти.

Доля кримськотатарського народу — центральна проблема з усього комплексу проблем, що їх породила анексія Криму Росією.

Єдина надія кримських татар сьогодні — на Україну. На те, що частина народу лишилася там — і може хоча би сповіщати про злочини Росії проти їхніх братів у самому Криму.

Але сподівання на Україну — так само хитке й непевне. Бо на Україну, яка добровільно підкоряється так званим Мінським угодам і де-факто змирилася з анексією Криму, сподіватися нічого. «Realpolitik», котру проводить у цих питаннях адміністрація Порошенка, — це яма, розстрільний рів, братська могила для кримськотатарського народу. Єдиною справжньою надією може бути лише нове піднесення української революції — і рішучі силові дії з повернення анексованого Криму. Татарам, що мешкають в Україні, варто було би подвоїти, потроїти зусилля, аби вплинути на київську владу саме в цьому напрямі — та йти зі зброєю, разом із українською армією, відвойовувати в москальських загарбників свою землю.

На Захід сподівання, на жаль, немає практично жодного. Тих же чеченців Захід зрадив іще в 90-ті. Зараз він стелиться перед Путіним та удовольняється лише нікчемними, беззубими «санкціями» замість перекрити Москві кисень по-справжньому в відповідь на захоплення нею Криму. То що ж має зробити Путін, щоб американська адміністрація звернула нарешті увагу на новішу трагедію кримських татар, яка розгортається на очах усього світу? Мабуть, почати труїти їх газами з літаків, як робить у Сирії Асад?..

Правда — на боці кримських татар. Рано чи пізно московська імперія завалиться під тягарем своїх злочинів. Вигодоодержувачі від геноциду татар 1944 р. й фактичні замовники теперішньої анексії Криму — заселені туди ще в 40-х роках Сталіним москалі та їхні нащадки, усі, хто на фальшивому «референдумі» 2014 р. голосував за Росію й побіг отримувати її громадянство після аншлюсу, — мають бути після повернення Криму Україні, зрозуміло, позбавлені можливості знов набути громадянство українське, а краще — взагалі депортовані з Криму до Росії (якщо на той момент вона ще існуватиме як єдина держава). Кримським татарам, правду кажучи, варто було би тоді (та, якщо змога, й тепер) просто топити оцих окупантів у Чорному морі.

Будь-яка диверсійна діяльність кримських татар як проти окупантів на території Криму, так і проти Росії як держави-агресора на всій її території — була би з березня 2014 р. цілком виправданою, природною та легітимною. Дуже шкода, що досі її немає.

Зі своєї одиночки, з цієї крижаної путінської катівні в Пермському краї я висловлюю палку солідарність із кримськотатарським народом і зичу йому якнайшвидшої та цілковитої перемоги в справі визволення Криму від російської окупації й анексії! Я простягаю крізь ґрати руку дружби й підтримки Меджлісові кримськотатарського народу. Я всією душею з вами, браття!

За вашу й нашу свободу!

Російські окупанти — геть із Криму!

Слава Україні!

Борис Стомахін, політв’язень

1.7.2017 р.

Стомахiн українською: Відкритий лист українським націоналістам

Ви, можливо, не знаєте, що простолюд (бидло), яким на 90% населена Росія, у своїй “народній” самосвідомості і світовідчутті категорично не визнає незалежності України, вважаючи її формальну незалежність від Москви з 1991 року якимсь тимчасовим непорозумінням

Олегу Тягнибоку
Ірині Фаріон
і всім керівникам Всеукраїнського об’єднання “Свобода”

Шановні панове!

Я був ще на волі – і добре пам’ятаю, яким торжеством, якою радісною несподіванкою, майже що подарунком Долі стала в 2012 році для всіх пристойних людей в Росії перемога ВО “Свобода” на українських парламентських виборах і створення фракції “Свободи” у Верховній Раді України . Фактично – це була наша спільна перемога!

..Зараз я у в’язниці – і хочу відразу взяти бика за роги. Ви, як і я, не можете не розуміти, що незалежність України сьогодні – формальність, нічим, по суті, не захищена.

Ви розумієте, як і я, що реальна, повноцінна незалежність і Свобода України (не кажучи вже про процвітання) неможливі доти, поки на сході від неї існує жахливий Мордор, Імперія Зла, що носила спочатку назви “Російська Імперія” та “СРСР” , а нині брехливо іменує себе Російської “Федерацією”.

Існування цього злоякісного утворення на тілі планети – перманентна загроза незалежності і самому існуванню України. Як і інших країн, що мають нещастя з цим Мордором сусідити. Як, загалом-то, і всього світу.

Але Україні – насамперед.

Ви, можливо, не знаєте, що простолюд (бидло), яким на 90% населена Росія, у своїй “народній” самосвідомості і світовідчутті категорично не визнає незалежності України, вважаючи її формальну незалежність від Москви з 1991 року якимсь тимчасовим непорозумінням, а саму Україну – “тимчасово втраченими нашими територіями”, які неодмінно приречені повернутися під владу Москви. У розмовах між собою москальського бидло поголовно іменує Україну презирливою назвою “Хохляндия”, а на будь-яку згадку про право України на незалежність – починає злісно глумитися над її економічними проблемами (створеними Москвою і ніким іншим). У свідомості населення Росії економічні проблеми, свідомо створені українцям москалями, служать ніби самовиправданням для нового (підготовлюваного) захоплення України, для відмови їй у праві на незалежне існування.

Так мислять десятки мільйонів виборців Путіна. Після цього – ви розумієте, звичайно, реальну ціну його рукостискань з Януковичем і формального як би визнання факту української незалежності … Не варто спокушатися, – потурання “електорату” в його самих низинних інстинктах і рефлексах є генеральною лінією всього путінського режиму в Росії.

Ви також розумієте, звичайно ж, що будь-які розмови про “ціни на газ” і про міфічну “крадіжкуі” Україна “російського” (сибірського) газу втрачають всякий сенс, варто тільки згадати про жахливий розмір компенсацій, які РФ, як юридична правонаступниця СРСР, повинна Україні за Голодомор 1932-33 рр.., за масові розстріли і депортації 40х років, за усі інші акти геноциду українського народу, починаючи ще з знищення Запорізької Січі. А також за багатовікової духовний геноцид – заборону української мови, школи, театру, книгодрукування, церкви, знищення української інтелігенції, свідоме заселення України москалями-русифікаторами і т.д. У свій час пільги на оплату газу (нахабно украденого у сибіряків) якраз і вводилися Москвою як жалюгідна спроба відкупитися від українців, щоб не сплачувати їм належну компенсацію …

Так що жодне примирення, жоден діалог і жодне спільне існування неможливе, як бачимо. Москалі не тільки не бажають каятися за свої історичні злочини, але і наполегливо героїзують своє криваве минуле, зводять свої злочини в ранг подвигів, виховують на цих “героїчних” прикладах своїх дітей …

Україна кишіла агентами Москви, прямими і “непрямими” – її агентами впливу, духовним провідниками агресивного імперського реваншизму в дусі сталінського СРСР.

Боввани червонозоряних окупантів і капища “вічних вогнів” на площах ваших міст, разом з шабашами кожного 9 травня і чорно-рудими стрічками – чіпко тримають Україну в її похмурому колоніальному минулому, не даючи їй піднятися, зробити рішучий крок у майбутнє. Стати нарешті вільною.

Ще в грудні 2004, в дні “Помаранчевої революції”, я писав, що її найважливішими завданнями є: вихід України з СНД; усунення окупаційного москальського бандфлоту з Севастополя; додання ветеранам УПА повноцінного статусу ветеранів II Світової війни, нарівні зі статусом більшовицьких червоних недобитків в Україні і самій Росії. Що це важливіше будь-якої економіки і “соціалки”.

Нічого цього так і не зроблено, хоча про останній пункт при Ющенку начебто чимало говорили.

Окупаційний ж піратський флот Росії тепер формально легалізований у Криму аж до 2042 року …

Але тепер в українського народу – наскільки я можу судити з Москви – нарешті з’явився свій авангард, бойової і рішучий. І авангард цей – партія “Свобода”. Партія, повністю відкидає не тільки криваве радянське минуле, а й будь-які форми зв’язку і залежності України від Росії. Залежності, яка може бути тільки колоніальної – і яку москалі звично іменують “дружбою”, “братством” і “загальної історичною долею”.

“- Хто москалі українцям – друзі чи брати?
– Звичайно, братися. Друзів обирають … “

Тому ніяка внутріукраїнська програма, ніякі економічні, політичні, юридичні, конституційні та ін. реформи і зміни, мені здається, не можуть бути для забезпечення реальної Свободи і Незалежності України вирішальними. Перш треба відкрити шлях до самої можливості їх реалізації, до можливості зосередитися тільки на внутрішніх проблемах. Прибрати зовнішню перешкоду – гнилу, трухляву імперську колоду, яка століттями лежить на історичному шляху України.

Авангарду нації – партії “Свобода” – мені здається, варто було б, крім внутрішніх економічних і політичних завдань, взяти на себе ще й, так би мовити, історично – містичне, якщо хочете – національне Надзавдання — продовжити справу УПА та Антибільшовицького блоку народів.

Говорячи грубо і просто, це Надзавдання зводиться до того, щоб підняти синьо-жовте українське знамено над московським Кремлем.

Ще простіше і грубіше – взяти Москву. І після того, як кадри з українським прапором на флагштоку Великого Кремлівського палацу обійдуть світ і надійно ляжуть в усі відеоархіви, – підірвати і знищити Кремль, цей містичний нашийник азіатчини, варварства і агресії, надітий багато століть тому на горло вільної Європи …

Ставтеся до моїх слів як хочете. Може бути, і не завтра вони збудуться, звичайно. (Про всяк випадок: днями чергова психіатрична експертиза – вже четверта з 2004 року – офіційно визнала мене здоровим. Так що це точно не марення божевільного :)) Я прекрасно розумію, як нереально все це звучить в сучасній ситуації, коли Москва як і раніше тримає Україну за горло і шантажує газом …

Але і ви не можете не розуміти, що це – єдиний вихід. Єдина можливість забезпечити майбутнє вашої країни.

Можна, звичайно, просто чекати розпаду Росії, історично абсолютно неминучого. Але без радикальної нейтралізації Москви, без її розгрому (бажано військового) та знешкодження надовго вперед – немає ніякої гарантії, що й нова Московія, менших розмірів, але з тією ж столицею та ідеологічної наступністю, що не підхопить знову прапор агресивного москальства та імперського реваншизму, як це зробила РФ через лічені роки після краху СРСР.

Я готовий допомагати справі Свободи і правди, забезпечення незалежності вашої країни та ліквідації агресивної азійської імперії всім, що тільки в моїх силах. Правда, у цій імперії я поки що сиджу у в’язниці за свої переконання, – але безсумнівно, її катастрофа буде і для російських політв’язнів, для кращих людей цієї країни, шансом на звільнення. І важко уявити, який інший шанс у них міг би тут з’явитися …

За вашу і нашу свободу!

Слава Українi!

Борис Стомахін, політв’язень
14.05.2013
СІЗО “Медведково”, Москва

Джерело: Експрес-онлайн

Стомахiн українською: Програма національної революції

Не можна жити в будинку, де одна кімната штабелями, до стелі забита трупами убитих сусідів і домочадців, правда? Ось так само не можна жити і в країні, де весь ґрунт просякнутий кров’ю винищених без всякої провини мільйонів, цілих поколінь, своїх і чужих

Не можна жити в будинку, де одна кімната штабелями, до стелі забита трупами убитих сусідів і домочадців, правда? Ось так само не можна жити і в країні, де весь ґрунт просякнутий кров’ю винищених без всякої провини мільйонів, цілих поколінь, своїх і чужих. Поляки, угорці, литовці, українці, чеченці, грузини, татари, естонці, фіни… Весь світ міг би пред’явити нам рахунок. А дика, кровожерливо-злісна, варварська імперія все стоїть, отруюючи своєю трупною отрутою планету і людство, все точить на сусідів, які тільки вчора вирвалися з її страшних обіймів, кігті і зуби, все бурчить похмуро і злобно, брязкаючи ядерними боєголовками …

Її необхідно зруйнувати. Всі імперії рано чи пізно руйнувалися. Російська теж давно віджила своє. І програма конкретних заходів щодо її руйнування – це програма НАШОЇ національної революції. Національної в американському, а не в російсько-нацистськом сенсі цього слова.

Насамперед хижому і агресивному російському ведмедю необхідно обламати його ядерні кігті і вирвати ікла. Тому ми вимагаємо негайного і повного знищення всіх наявних в РФ ядерних озброєнь. Зрозуміло, в односторонньому порядку. Поки наша імперія ще здатна загрожувати цивілізованому світу, ядерна зброя необхідна йому для елементарної самозахисту.

Ми закликаємо всі народи, всі нації, всі регіони імперії, наслідуючи приклад гордих і волелюбних чеченців, відділятися від Росії, проголошувати державну незалежність, посилати під три чорти Москву з її “територіальною цілісністю”, бомбардуваннями, “зачистками” і генерал-губернаторами. Нехай і першим, ще за Івана IV, окупований Татарстан, і хронічно замерзающая, що сидить без світла у складі РФ Камчатка відокремляться від злочинного кремлівсько-чекістського режиму. Цим вони і його міць підірвуть, і свої проблеми вирішать майже одним махом. Що від зануреної в пітьму Камчатки до Москви з її чиновниками дуже далеко, а до Токіо – дуже близько, натякало навіть НТВ. От і нехай скористаються цією близькістю. Нехай стане Балтійської республікою, або (що нітрохи не гірше) повернеться до складу Німеччини нинішня “Калінінградська область”. Нехай згадає своє славне європейське минуле у складі ВКЛ Смоленськ. І так далі, і так далі …

В принципі, кремлівська диктатура не дарма перейнялася не тільки зняттям всенародно обраних губернаторів, а й розпуском місцевих законодавчих зборів (на що Кремль вже взагалі ніякого права не має, інакше це не поділ влади, а просто звичайна Радянська влада). Всім ще пам’ятна перебудовна епопея Литви, коли її цілком легітимно, за радянськими законами обрана Верховна Рада вдруге оголосила про відновлення дії Конституції 1936 року і вихід з СРСР. І навіть радянські танки не допомогли. Саме такий варіант був би найбільш логічний і прийнятний для нинішнього етапу дезінтеграції. Так, був ще попередній етап – коли ВР країн Балтії постановами оголосили на своїй території місцеве законодавство вище загальносоюзного. Це був вже майже досягнутий етап і в кількох “суб’єктах” РФ до приходу Путіна. З нього, мабуть, і треба починати явочним порядком новий етап парламентської боротьби за незалежність. Тільки нехай спраглі незалежності народи не забувають попередньо створити собі потужну авангардну організацію типу “Саюдіса”, при ній збройні загони або ополчення потужніший, та натискати побільше бетонних плит, з яких у Вільнюсі будували в 91-му барикади навколо парламенту.

Нинішня кривава, жахлива, фашистська російська армія повинна бути беззастережно знищена. За одні лише її звірства в Чечні варто було б її всю просто пустити під ніж разом з усіма ОМОНом, спецназом і т.д. У всякому разі, принцип примусового призову ми скасуємо відразу ж і назавжди. Воювати не з ким, Захід – друзі і брати, імперія розсипається на шматки, мілітаристський чад розвіявся, армія більше не потрібна. Як, втім, в значній мірі і міліція. Народу повністю дозволено носіння будь-якої зброї, кожен захищає себе в міру своїх сил самостійно, нічим не зобов’язуючись за це державі.

І, звичайно, якщо вже розганяти злочинні армію, МВС і Генштаб – наче й не розігнати до чортової бабусі тричі злочинну ФСБ? Ця зловісна організація повинна бути негайно, без розмов ліквідована, всі її криваві справи з самого 1918 ретельно розслідувані, ще вцілілі кати – отримати заслужені тюремні терміни, як у Латвії, а всі, хто хоч день там пропрацював – довічне позбавлення виборчих прав.

Ця остання міра, до речі, не тільки до гебістів повинна ставитися. Якби свого часу, в 91-му, Єльцин зробив би щось подібне зі своїми гебістами і комуністами, – сьогоднішнього фашизму в Росії не було б. Он у Латвії, щоб “народ” не проголосував за повернення в радянську клітку до миски з баландою, російськомовних окупантів позбавили виборчих прав. І правильно зробили. У результаті латиші – вільний народ, а ми маємо те, що маємо. Тому вся колишня номенклатура КПРС від секретаря первинки, всі члени комуністичних і нацистських організацій, що виникли з 1991 року, всі офіцери радянської і нинішньої армії разом з катами з ФСБ повинні бути обмежені в політичних правах, а вже у виборчому – передусім! Ніяких пільг “афганцям” – окупантам і злочинцям! Ніяких квартир офіцерам – нехай радіють ще, що не доводиться їм квартирувати на тюремних нарах за Чечню! Ніяких їм підвищених пенсій і пільг! У лютому 17-го перші дні революції в Пітері ознаменувалися, між іншим, тим, що негайно поховалися всі городові, а де вони сміли з’явитися – народ бив і роздягав їх без церемоній, тільки пір’я летіло. Нехай і наша революція теж почнеться з поховавшихся в жаху ментів, з їх перевернутих і підпалених машин, з розгромлених кабінетів Луб’янки! .. Радянсько-імперське минуле ми випалимо розпеченим залізом і виметемо поганою мітлою на смітник історії! Мойсей не дарма водив євреїв 40 років по пустелі. Навіть позбавлений права голосу, цей шар старих гебістів і партсекретарів шкодитиме нам і вестиме комуністичну пропаганду. Поки він повністю не вимре, про повне закріпленні свободи в країні думати рано.

Звільнення всіх політв’язнів путінського режиму – теж пункт нашої революційної програми. Всі компартії і фашистські банди типу РНЕ, “Російських соборів” і т.п. будуть безумовно заборонені, їх газети закриті. Зате безумовно буде дозволено все інше, – наркотики, зброя, легалізована проституція, скасоване цькування будь-яких неправославних релігійних культів і “сект”. Ми визнаємо в законодавчому порядку всі права будь-яких сексменшин, яких правлячі релігійні ханжі не визнають досі. Купа статей КК, що так чи інакше порушують права людини, буде просто скасована. Всі окупаційні російські війська будуть виведені з усіх колоній і сусідніх з Росією країн. Ми різко обмежимо значення і зарозумілість РПЦ, вкажемо їй її справжнє місце, стусанами виженемо з політики, змусимо дотримуватися закону про відокремлення церкви від держави і про рівність усіх конфесій. Ні про які податкові пільги попам в торгівлі горілкою і тютюном, зрозуміло, не може бути й мови.

Нинішня путінська влада, безсумнівно, є диктатурою, військово-поліцейською, фашистською і прокомуністичною диктатурою. Як показує світовий досвід, такі режими владу добровільно не віддають. Значить, доведеться скидати. Приблизно так хірург, напевно, каже: будемо різати! .. Ми не ділимо свою програму на мінімум і максимум: лише після того, як буде повністю усунена від влади вся нинішня кремлівсько-лубянська кліка, заарештований (для подальшого суду) диктатор, розігнана його ублюдочна Дума та кишенькові жалюгідні суди, можна (і потрібно) буде провести всю ту “ін’єкцію свободи”, яка описана вище. Розігнати комуняк та КДБ і позбавити їх можливості надалі як-небудь впливати на життя суспільства. Легалізувати і показати по ТБ все, що ламає через коліно жалюгідний, убогий, рабський і відсталий православно-совковий менталітет народу, що формувався під царським і генсеківським батогом сторіччями. Для радикальних, знаючих, чого хочуть і вірячих у себе людей все це займе дуже небагато часу. А потім, через 3 місяці, можна буде в суворій відповідності з Конституцією проводити нові вибори всіх гілок влади на всіх рівнях – від президента до мера маленького містечка. Якщо, звичайно, містечко це ще залишиться до того часу в сильно змалілої Росії, а не втече в загальній ейфорії на свободу слідом за іншими. Бо демократичний державний устрій, описане в переможній 1993 Конституції – переможній над комуно-фашистським заколотом Терехова, Анпилова і Баркашова, – для нас священний і цілком відповідає нашим уявленням про вільну демократичну державі. Парламент і президент чудові самі собою, як інститути, от тільки ні там, ні там категорично не повинні сидіти комуністи і чекісти. І Установчі збори, як хотіли в лютому 17-го, ні до чого збирати: у Росії вже було її перше демократичне народження в 1991-1993 рр., Як у Білорусі – в 18-му, а у країн Балтії – аж до 1940. Правда, і закінчилося тим же, але … все ж історичний факт залишається фактом і є що взяти за відправну точку.

Але програма – це ще не все. Віра без справ мертва, як відомо. Потрібна армія, яка стане під ці прапори. Вона за визначенням не буде великою в цієї варварської, шаленої, замороженої країні. І потрібно правильне керівництво з достатнім рівнем радикалізму.

Століттями невдачі всіх масових рухів викликалися тільки одним: невідповідністю наявного керівництва історичним завданням свого руху. Маси внизу зазвичай радикальніше вождів на трибунах, до цього всі звикли. Але з цим треба щось робити. З цим треба боротися. У кінцевому рахунку, від далекозорості і проникливості керівництва, що стоїть на капітанському містку, залежить, чи не напореться корабель на риф або не сяде на мілину. У нас, тут, в Росії, революційні завдання виключно важкі. Так було завжди, – азіатська деспотія, що поробиш. Але все ж ми повинні бути на висоті своїх завдань.

[2001 р.]